< Попередня новина

Таємниці житомирських лісів

В них багато є незвіданого і невивченого. До прикладу, знайомлячись із обєктами природно-заповідного фонду та рекреації Житомирської області, зустрічаєш дивні та навіть таємничі назви: заказник «Відьма», «Ветьва», «Харкові круги», «Прадуниха» урочище «Маляр», «Злосине», «Ральки»…
Походження частини з них пояснити досить просто  - вони вказують на прив'язку до місцевості: «Кленівське», «Стовпинський», «Ліс над Случчю», «Замисловицький», або походять від назв рослин, які охороняються «Підсніжник», «Модрина», «Телячий мох» тощо. Проте чимало назв змушують нас замислитись: чому «Липова піч», «Зривисько», «Циганка»?
Таємниці лісових топонімів знають місцеві лісівники. До того ж варто зауважити, що багато легенд та переповідок можуть розповісти не лише ті, що поважного віку, а і молодь.
«Соловйове» - лісовий масив на території Піщаницького лісництва Овруцького держлісгоспу, який розташований у мальовничій місцевості між річками Жолонь та Прижолонок, один із чотирьох заказників Овруцького лісгоспу.
Як об’єкт природно-заповідного фонду, заказник “Соловйове” був створений рішенням  Житомирської обласної ради 23 квітня 2003 року. 
Звідки походить його назва?  У ХVII-XVIII ст. на цій території було три хутори: хутір Дякове, хутір Бутльове та хутір Соловйове, саме від якого і пішла сучасна назва цього урочища.
Проте є і інша версія походження цієї назви: Соловей – один із козаків козацької старшини Овруцького полку, який відповідав за певну ділянку Катерининського шляху під час подорожі російської імператриці територією України в кінці 18 століття. За вірну службу був винагороджений земельним наділом, де збудував хутір. Таким чином, маємо хронологічно – етимологічний ряд: козак Соловей – хутір Соловйове – урочище Соловйове –  загальнозоологічний заказник місцевого значення «Соловйове».
«Вербовий міст» - рекреаційний пункт Овруцького лісництва, облаштований тамтешніми лісівниками неподалік селища Першотравневе (колишня назва Костюків Ліс). Жителі Костюкового Лісу, аби доїхати до місць своїх полів і сіножатей (пізніше там був літній табір колгоспної ферми), мусили перетинати заболочену місцину. Для того, щоб проїхати возами, вони вкладали у болото вербові колоди, а верб там росло дуже багато. Верби, притоплені в тванюці, проростали по кінцях новими гілками, таким чином утворюючи живий міст, який так і назвали «Вербовим мостом». Верба – сакральне дерево для українців, тому навіть сама назва урочища приваблювала молодь і закоханих. Пізніше, в радянські часи, верби вирізали, а на місці мосту насипали дамбу-дорогу, міст зник, біля дамби утворилось невелике озерце. Проте залишилася назва, котра додає цій містині поетичності та романтичності.
 


Розповісти про це: